У Нухіма

Колись, ще до війни, євреї поселились
У нашому селі – Монастирець
Із односельцями вони завжди у мирі жили,
Щасливим був початок, не таким – кінець

Так в селах наших здавна повелось –
Селяни змалку припадали до землі
А торгувати не хотілось їм чомусь
Тож нішу цю євреї зайняли

Нухім старий був невисокий зростом
На ліву ногу трохи припадав
З людьми себе тримав він дуже просто
Ніколи зла він на людей не мав

Гітлі - жона, порядок всьому знала
Була вона усьому голова
Вона і планувала, й рахувала,
І звичаї жидівські берегла

Син Йосьо жив із ними, і з жоною
І називали Салькою її
І були в них дві донечки з собою
Вони обидві ще були дітьми

Молодшу дочку Гізою назвали
Бог добре серце Гізі дарував
Була вона кривенькою від роду
Здоров’я Бог її чомусь не дав

А старшу дочку Ройзою назвали
Краса її, як роза розцвіла
Вона косу велику й пишну мала,
Як підросла б, красунею б була

Сусідські діти бавились із ними,
Гостинці несли їм зимою на Різдво
Вони ж їх паскою весною пригощали,
Смачнішої тут паски не було

Щоб заробіток мати для прожитку,
Щоб мати хліб й до хліба щоб було
Мав корчму Нухім невеличку
Побудував її при в’їзді у село

А щоб ґешефт у них ще кращий був,
Щоб заробіток йшов завжди додому
Стара порадила старому – склеп зроби
У прибудові біля свого дому

Чи перехожий завітає у село,
А чи селянам в вільний час нема де дітись
То йдуть до Нухіма у корчму за село,
Щоб душу відвести і щоб зігрітись

Як кожен раз із церкви люди йшли,
До склепу повертали за товаром
Купляли свічки, цвяхи, сірники,
Всі вигоду із цього торгу мали

Коли грошей кому забракло – не біда
Бо в Нухіма свій крам у борг давали
Старий попереджав, щоб борг віддав,
Стара ж про борг у записник писала

Так рік за роком тихо проходив
Село уже привикло до євреїв
Та час тривожні вісті приносив
Червоним хмари західні жевріли

Війна прийшла буденно й непомітно
Спочатку йшли на захід поїзди
А потім в сорок першому в бік інший,
Уже на схід помчалися вони

Фронт пролетів селом, неначе хмара
Снарядів вирви по селу лишив
Півниця Нухіма людей від них ховала
І батько мій в півниці цій сидів

Фронт проминув, за ним прийшли чужинці
З хрестами на солдатських рукавах
Взялись порядок наводити німці
І владу будувати на місцях

Відвели хату під сільську управу,
Сільського старосту призначили вони
Хоч упирався він приймати справи,
Але жорсткі закони у війни

Есесівець зняв білі рукавички
Руку свою на кобуру поклав…
Ця церемонія була йому привична
Так ще один слугою німцям став

І почалося у селі нове життя,
Нові закони, нові постанови
І нова мова й списки без кінця
Усе для фронту, все для перемоги

Ось принесли до старости папір
Зверху орлом німецьким увінчаний
Потрібні рейху руки молоді
Щоб у Німеччині на німців працювали

І квоту довели на всіх жильців
З вас – двадцять чоловік любої статі
Щоб молоді були – не старші сорок літ
І щоб могли фізично працювати

Просив усіх, пройшов через усе село
Та добровольців не знайшлось ані одного
Чи зрозуміє хтось в селі його
Що виходу тоді не було в нього

Есесівець прийде у рукавицях білих
Поставить руку ще на кобуру…
Якщо не староста – хтось інший список зробить
Та вже не буде вибору йому

Сів, написав як знав, хоч сумнівався в кожнім
Рубець від кожного на серці залишав
Пішов селом, всім списки прочитав тривожні,
Очі ховав в той час, коли читав…

Німецька пропаганда не дрімала
Фашистський рупор слиною плював
Геббельс кричав зі злістю в мікрофони
Juden Kaput! І іншого не знав

І почалось велике полювання
Не на звірів, а на живих людей
По всій Європі – смерті і прощання,
Вбивали всіх, хто від народження – єврей

Новий приказ доставили сьогодні
Таємним був, увесь у сургучі
Поставив підпис староста в реєстрі,
Тремтів конверт у старости в руці

Відкрив, почав наказ читати
Очам своїм повірити не міг
Усіх євреїв треба убивати!...
Очима швидко по рядках пробіг

В кінці було написано коротко -
Список євреїв всіх подати за три дні
І що наказ ось цей – таємний строго,
Ніхто не має знати, що у нім

Що тут писати? – Він напам’ять знає
Бо всього шестеро євреїв є в селі
Мольдовери в сусідстві проживають
Ось, двох найменших бачить у вікні

Та список цей – неначе вирок смертний
За кілька днів не буде їх в живих
Себе винити буде в їхній смерті
Треба сходити вечором до них

Сів, написав скоренько список
У шість рядків вмістилися слова
Наче не список, всього лиш записка
Чомусь важкою стала голова

Сховав цей список у конверті
Кур’єр в реєстрі підпис залишив
Відправив із кур’єром список смертний
Сам по кімнаті в роздумах ходив

Таємний лист, ніхто не має знати
Та гріх важкий на себе він візьме
Людина ж він, не може не сказати
Сьогодні ж він до Нухіма піде

Зайшов, Гітлі йому відкрила
І пильним поглядом пройняла до кісток
Мовчав, стара все зрозуміла
Чутлива інтуїція в жінок

Присів, заговорив потиху
Ховайтеся, бо є страшний приказ
Бо може статися велике лихо...
Найменші можуть заховатись в нас

З тих пір життя в Мольдоверів змінилось
Ховалися вони, де лиш могли
І склеп, і корчму у селі закрили
То в лісі ночували, то з людьми

Та разом вже ніколи не збирались
Великий ризик – разом бути їм
Десь зрідка випадково зустрічались,
Ще рідше заходили у свій дім

Облави часто в селах проводились
Ось, Йоська з Дворкою з сусіднього села
Кудись вночі разом з дітьми подались
Навіки з пам’яті їх витерло життя

То тут, то там євреї попадались
У сіті, що розставлені людьми
Все менше й менше їх по селах залишалось,
Цей світ лишали разом із дітьми

Одного дня, як сонце літнє гріло
На нивах недозрілі колоски
Нухім старий із жінкою вернулись,
До хати на хвилиночку зайшли

Побачили їх внучки Ройза й Гіза
Які ховались недалеко у людей
Давно їм не виходило зустрітись
Нарешті ж випав їм щасливий день

Забули враз про всі перестороги
Побігли босі через потічок
Замиготіли радісно їх босі ноги
Дзвенів дівчат щасливий голосок

Прибігли до старих, защебетали
Сльоза старій скотилася з очей
Жаліли, що нема тут тата й мами
І вірили, що буде ще цей день

Кілька хвилин у хаті говорили
Стара сказала, що іти пора
Бо щось тривожно їй на серці було
Надто безпечна була дітвора

В цей час дорогою курною із Журавна
Гестапівці два в’їхали в село
На місце їхали, що добре знали,
Євреї жили там уже давно

Педалі натужно від пороху скрипіли,
В обох висів на плечах карабін
Не дуже їхати сюди вони хотіли
В останні дні невдач зазнав загін

Вже кілька днів по селах виїжджають
Та хати всі єврейські на замках
Де заховалися вони – ніхто не знає
Чи в селах, чи у полі, чи в лісах

Під самі двері ровер підкотили
І здивувалися – бо не було замка
Сінешні двері швидко відчинили,
Шукали пальці кривизну курка…

Стояли четверо – старі і внуки
В очах і біль, і чорний страх стояв
Закрила бабця внучку, що молодша,
А Нухім старшеньку собою прикривав

Кілька секунд мовчання панувало
Затим гестаповець на двері показав
Пекуча спека за вікном стояла
На хаті бусьок на нозі дрімав

Вийшли із хати. Люди посходились
Страшний конвой побачили вони
Просили, щоб невинних відпустили,
І щоб були гестапівці людьми

Стара здалася, на коліна впала
Гестапівців просила, як могла
Щоб відпустили їх і щоб їх не вбивали
Вам гроші дам, ось – я приберегла

Згорток грошей гестапівцю подала
Блиснула жадність із його очей
Najn! – відповідь коротка прозвучала
Та гроші заховав у галіфе

Позвали старосту, що був десь недалеко
Він їх німецькою стривожено просив
Najn! – слово прозвучало вперто
І другий теж це слово повторив

Ройза і Гіза плакали тихенько
Як перше слово староста сказав
До нього притулилися близенько
Вчепилися обидві за рукав

Вуйку Іване! – з жалем попросили
Рікою сльози бігли на траву
Не дайте нас, не хочемо в могилу
У серце били їх слова йому

Просив іще, казав, щоб відпустили
Хоча б дітей, бо ще не нажились
Що він обох дівчат удочерив би...
Гестапівці слів інших не знайшли

Один підбіг, зловив дівчат брутально
Рухом одним на землю повалив
Старий на сонце подививсь востаннє
Обох дівчат собою він накрив

Стару також на купу затягнули
Сама уже й ходити не могла
Зомліла зверху так, ніби заснула
Під нею скарбом – Ройзина коса

Два вистріли водночас прогриміли
Чотири смерті зразу принесли
Йшов дим хвилястий з дула карабінів
Стискали люди пальці в кулаки

Собака вірний не стерпів наруги
І на есесівця зі злістю загарчав
Та огризнулось карабіна дуло
І вірний пес біля господаря упав

Бусьок злетів, бо вистрілів злякався
Широко крилами понад село літав
Дугою німець до коліна гнувся
Він акт про ліквідацію писав…

Їх поховали прямо на городі
В одній могилі закопали всіх…
Чекає хтось від смерті нагороди,
А хтось у ній великий бачить гріх…

Ніч темна все крилом накрила
Місяць з – за хмар раз по раз виринав
Дві постаті стоять біля могили
Обом їм вітер сльози витирав

Поплакали вони, посумували,
Йосьо із гілок виложив хреста
А Салька свічку під хрестом поклала
Від болю розривалися серця

Пішли у ніч, бо треба їм ховатись
Стріхи курні сховались в темноті
Їм ніч тепер – за батька і за матір
Нема рідніших на усій землі…

Сліди війни давно уже зажили
Вже людство усвідомило гріхи
Уже нема й сліду тої могили
Яку колись копали земляки

Та Нухіма подвір’я залишилось
Ще донедавна хата там була
Уже сліду й від неї не лишилось
Лиш пустка залишилась там одна